Реферат


Карибська криза, посилення конфронтації у 60-х роках, становлення руху неприєднання
ПЛАН
Пошуки взаємних компромісів
Карибська криза
Посилення конфронтації у 60-х роках
Становлення руху неприєднання
Проблеми роззброєння були в центрі уваги всіх сесій Генеральної Асамблеї ООН другої половини 50-х років. Обидва воєнно-політичні блоки, втягнувшись у гонку озброєнь, нагромаджували значні арсенали засобів масового знищення, і будь-яка випадковість могла призвести до загибелі людської цивілізації.
Число ядерних держав зростало: у 1952 р. атомну бомбу було випробувано у Великій Британії. Поява наприкінці 50-х років балістичних ракет з ядерними боєголовками, здатних за лічені хвилини долетіти до будь-якого пункту земної кулі, викликала справжню революцію у засобах ведення війни. Практично кожна міжнародна криза супроводжувалася взаємними погрозами НАТО й ОВД застосувати ядерну зброю. І Захід, і Схід у міжнародних відносинах використовували атомну дипломатію, діяли з позиції сили. Радянсько-американське протистояння в атомній сфері водночас було стримуючим фактором для обох сторін. Усі усвідомлювали катастрофічні наслідки застосування ядерної зброї.
Політика взаємних підозр позначилася на напруженості міжнародних відносин. Ширився рух за мир та роззброєння. Правлячі кола супротивних блоків змушені були прислухатися до думки Світової громадськості. У вересні 1960 р. вперше в історії ООН Генеральна Асамблея розглядала питання про загальне і повне роззброєння. У виступі М. Хрущова на цьому форумі пролунали пропозиції про ліквідацію всіх армій, флотів, навіть військових навчальних закладів.
Свій план роззброєння висувала й американська сторона. В його основі була ідея «відкритого неба», тобто контролю за етапами роззброєння із взаємним аерофотографуванням територій. Цю пропозицію Радянський Союз відхилив. Далі питання роззброєння перекочувало до численних комісій і підкомісій, не уповноважених приймати остаточні рішення.
Москва намагалася зображувати себе захисником усіх поневолені народів. На цій же сесії Генеральної Асамблеї ООН М. Хрущов заклик; до негайної та цілковитої ліквідації колоніалізму. У відповідь на це пре ставник США висловив здивування з приводу того, що цього вимагала країна, яка у XX ст. найбільше розширила свою територію. В такому дусі виступили й інші делегати. Дебати навколо проблеми ліквідації колоніалізму замість очікуваного радянською стороною тріумфу перетворилися у звинувачення СРСР у веденні імперської політики.
В умовах радянсько-американського протистояння позитивний вплив на міжнародні відносини справляла політика країн Західної Європи. Наприкінці 50-х років відбувалося їх економічне і політичних зближення. У березні 1957 р. у Римі було підписано договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Його засновкиками стали Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург
На зламі 50-60-х років найболючішою проблемою Європи став Західний Берлін, який Москва намагалася взяти під свій контроль. З цією метою Радянський Союз обстоював необхідність надати Західне му Берліну статусу вільного міста. Однак Захід усвідомлював, наскільки «вільним» буде це місто, з усіх боків оточене територією НДР. У середині 1959 р. «берлінське питання» стало центральним на Женевській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Велик;: Британії та Франції. Учасники переговорів погодились, що Західний Берлін не належатиме ні НДР, ні ФРН. Західні держави ладні були значно скоротити чисельність окупаційних військ і погоджувались на залучення ООН до контролю над діяльністю західноберлінських органів влади. Радянська ж делегація не була готовою до обговоренню цих пропозицій. Женевські переговори відклали, а радянська стороне запевнила, що не буде вдаватись до односторонніх дій.
1 травня I960 р. над територією СРСР було збито американський шпигунський літак У-2. Москва успішно використала цей випад?! для пропагандистської атаки на Захід. М. Хрущов відмовився прибути на конференцію глав чотирьох великих держав, яка невдовзі мала відбутись у Парижі.
13 серпня 1961 р. власті НДР звели Берлінський мур, який перетнув німецьку столицю і став символом поділу Європи. Командування НАТО й ОВД підвело танки впритул до кордону двох німецької держав. Впродовж декількох днів танки двох блоків розділяла смуті у десяток метрів. Напруження зростало. В останній момент радянських машини було відведено.
Карибська криза 1962 р. стала кульмінацією збройного протистояння двох воєнно-політичних блоків. Між лідерами СРСР і К було досягнуто таємної домовленості про будівництво на Кубі ракетної ядерної бази. Ракети для неї завозили у трюмах кораблів торговельного флоту СРСР і Куби. Радянські військові починання не залишилися непоміченими. У жовтні 1962 р. американський розвідувальний літак сфотографував будівництво ракетних шахт на Кубі. Фотографії було опубліковано. Американські дипломати на засіданні Ради Безпеки ООН представили їх як докази розміщення радянської ядерної зброї у безпосередній близькості від кордонів США. Радянські представники всупереч очевидним фактам заперечували присутність на острові грізної зброї. Президент США Дж. Кеннеді оголосив про встановлення морської блокади Куби, а 24 жовтня, у день впровадження блокади, радянський уряд виступив із заявою, розцінивши наміри американців затримувати кораблі як «безпрецедентні та агресивні дії». У США та СРСР серед населення виникла паніка.
У Москві розуміли, що блокада призведе до економічної смерті Куби. Тому СРСР попередив, що у разі агресії проти Куби він завдасть «намогутнішого контрудару». Будь-якої хвилини могла статися трагічна розв'язка інциденту.
Генеральний секретар ООН передав урядам США та СРСР декілька послань із закликом утриматися від дій, що могли б загострити становище. Зокрема, у телеграмі на ім'я М. Хрущова він просив наказати радянським кораблям, які прямували на Кубу, змінити курс. Уранці 27 жовтня радянською ракетою класу «земля-повітря» над Кубою було збито американський літак-розвідник. Військові радники Дж. Кеннеді запропонували негайно завдати Кубі повітряного удару. Президент ледве стримував натиск військових. Зі свого боку, радянські маршали підбурювали М. Хрущова до війни. В один із цих днів радянський лідер одержав листа від Ф. Кастро, у якому зазначалося, що настав слушний момент під приводом самооборони назавжди покінчити з імперіалізмом.
Розв'язка Карибської кризи залежала від двох осіб - Дж. Кеннеді та М. Хрущова. Вони активно спілкувалися через офіційні й неофіційні канали. Московське радіо вранці 28 жовтня відкритим текстом передало послання М. Хрущова до Дж. Кеннеді. СРСР погодився забрати з Куби ракетно-ядерну зброю в обмін на гарантії США про невтручання у внутрішні справи Куби. Рішення передати послання відкритим текстом по радіо було прийнято у зв'язку з тим, що не вистачало часу його зашифрувати і передати каналами зв'язку. Годинник, який відраховував секунди до війни, почав відлік перших секунд миру.
Супротивники виявили здатність до компромісу. Радянський Союз забрав з острова ракети й стратегічні бомбардувальники. У свою чергу США з 20 листопада зняли блокаду Куби, гарантувавши невтручання у її внутрішні справи, і погодилися відшкодувати СРСР втрату її бази ліквідацією своєї ракетної бази у Туреччині. Уроки Карибської кризи були взяті до уваги обома блоками. СРСР більше не загрожував застосуванням ядерної зброї у локальних конфліктах. Наприкінці грудня 1962 р. він висловився за мирне співіснування західної та комуністичної систем.
З'явилися нові підходи до проблем світової політики. І хоча Мао Цзедун заявив, що, з огляду на величезне населення, Китай виживе в атомній війні і побудує на планеті комунізм, дані світової науки спростовували таку можливість. Учені не бачили шансів для продовження життя на земній кулі на випадок термоядерного конфлікту. Вони вказували і на неприпустимість радіоактивного забруднення планети внаслідок випробувань ядерної зброї. Мільйони людей страждали невиліковними хворобами через радіаційне забруднення. Тому 1963 р. СРСР, США та Велика Британія підписали у Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. До нього приєдналися понад сто держав світу.
У 1963 р. Генеральна Асамблея ООН скріпила своїм рішенням радянсько-американську домовленість не розміщувати у космічному просторі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення. У жовтні 1964 р. Пекін уперше здійснив випробування власної атомної бомби і разом з Францією залишався поза колом держав, які підписали Московський договір.
Міжнародні відносини у другій половині 60-х років позначилися посиленням конфронтації протилежних систем. Гостре протиборство виникло на Індокитайському півострові. Там у 60-х роках ДРВ активно організувала та підтримала партизанський рух на території Республіки В'єтнам. Комуністи намагалися силоміць возз'єднати дві в'єтнамські держави. США втрутилися у перебіг подій на півострові, прагнучи стримати поширення комунізму у світі. Розпочалась американсько-в'єтнамська війна.
Переважна більшість країн світу виступала за припинення війни Послідовну позицію у цьому питанні займав президент Франції Шарль де Голль. Під час поїздки по країнах Південно-Східної Азії він висловився за мирне врегулювання в'єтнамського конфлікту, першим кроком до якого мало бути виведення американських військ.
Іншою «гарячою точкою» на політичній карті світу залишався Близький Схід. Єгипетська армія, озброєна комуністичним блоком, прагнула знищити Ізраїль. Впливовий лідер арабського світу Гамаль Абдель Насер заявив у 1967 p., що настав момент покінчити з Ізраїлем як державою, «скинути його у море». Упереджуючи неминучий збройний виступ арабських держав, Ізраїль 5 червня 1967 р. розпочав війну проте Єгипту, Сирії та Йорданії. Військові сили Ізраїлю досягли значних успіхів. За шість днів боїв вони окупували сектор Газа і Сінайськжй півострів, східну частину Єрусалима, Західний берег р. Йордан. сирійське місто Ель-Кунейтра і розташовані поблизу нього Голанські висоти.
Після подій 1967 р. Москва та її союзники відновили збройний потенціал арабів. Окремі військові підрозділи СРСР брали участь у війні на боці арабських країн. Війна мала затяжний характер і тривала до серпня 1070 p., коли супротивники підписали угоду про перемир'я.
Після складної дипломатичної боротьби Рада Безпеки ООН на пропозицію Великої Британії у листопаді 1967 р. ухвалила резолюцію, яка накреслила шляхи встановлення «справедливого та міцного миру на Близькому Сході». Передбачалося виведення ізраїльських військ з окупованих територій, взаємна відмова від претензій і припинення війни між арабськими країнами та Ізраїлем, забезпечення свободи судноплавства у регіоні, досягнення справедливого врегулювання проблеми біженців, забезпечення територіальної недоторканності та політичної незалежності усіх держав регіону.
Інтервенція СРСР і його союзників у Чехо-Словаччину 1968 р. ускладнила міжнародну ситуацію і, водночас, показала всьому світові кризу комуністичної системи. «Празька весна» 1968 p., паростки демократизації політичного життя Чехо-Словаччини були розцінені комуністичними ідеологами як наступ імперіалістичних сил. У середині липня 1968 р. у Варшаві керівники п'яти держав Варшавського договору (СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі) засудили керівництво ЧССР. Пролунав заклик покінчити з «контрреволюцією», ввести до країни війська Варшавського договору/Радянські танки, підтримані військовими підрозділами Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, 21 серпня вступили до Чехо-Словаччини. Розпочалася збройна інтервенція під гаслом захисту соціалізму.
Акція 1968 р. у Чехо-Словаччині продемонструвала відверті наміри Кремля тримати під контролем процес внутрішнього життя країн Центральної і Східної Європи. Такі дії були названі на Заході «доктриною обмеженого суверенітету», або «доктриною Брежнєва». На словах заперечуючи наявність такої доктрини, Москва трактувала свої відносини із східноєвропейськими країнами як колективну відповідальність за долю соціалізму. У 70-х роках залежне від СРСР становище керівництва «братніх країн» щорічно підтверджувала практика кримських зустрічей з майже обов'язковим відпочинком лідерів комуністичних держав у Радянському Союзі. Свою роль у закріпленні таких взаємовідносин виконали і пільгові ціни на сировину та енергоносії, що надходили до східноєвропейських країн із СРСР;
Інтервенція комуністичних країн викликала обурення світової громадськості. Чехословацькі події посилили напруженість у Європі, засвідчивши глибоку кризу в «соціалістичному таборі». Це, зокрема, виявлялося у суперництві за лідерство в комуністичному русі між Москвою та Пекіном. Виявилися незгоди і щодо територіальних проблем, сталися збройні прикордонні сутички на китайсько-радянському кордоні. Конфлікт міг перерости у термоядерну війну. Тогочасний міністр оборони СРСР маршал Андрій Гречко запропонував завдати Китаю упереджувального ядерного удару. У суперництві за кордони Радянський Союз мав вагомі аргументи — найновіші ракетно-артилерійські комплекси, після залпів яких китайські війська змушені були відступити. Напруженість у міжнародних відносинах на Далекому Сході тривала ще два десятиріччя.
Локальні збройні конфлікти були вкрай небезпечними для всього людства. Супротивники, використовуючи найновіші види озброєнь, працювали над створенням власної атомної бомби, На середину 60-х років понад 40 країн світу мали 600 атомних реакторів, що використовувалися для вироблення електроенергії, однак могли бути використані і для яде;: них досліджень. За цих умов невідкладного вирішення потребувала проблема заборони розповсюдження атомної зброї.
Впродовж другої половини 60-х рок .в завершилася підготовка проект-Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і XXII сесія Генеральної Асамблеї ООН переважною більшістю голосів схвалила його. Він був викритим для підписання усіма державами з 1 липня 1968 р. і у берези: 1970 р. набрав чинності. Договір став значним успіхом миролюбних сил. Активною складовою цих сил була впливова міжнародна організація - Рух неприєднання.

Приложенные файлы


Добавить комментарий